Державний університет «Львівська політехніка»

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Версія від 11:32, 8 квітня 2015; Галина Денисенко (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Державний університет «Львівська політехніка»
Тип вищий навчальний заклад
Абревіатура ДУ«ЛП»
Дата заснування 1993 р.
Дата ліквідації 2000 р.
Причина ліквідації Надання статусу Національного
Попередник Львівський політехнічний інститут
Наступник Національний університет «Львівська політехніка»
Ректор Рудавський Юрій Кирилович

Історія становлення

Починаючи з 1989 р., в Україні, зокрема в м. Львові, розпочалися бурхливі процеси демократизації суспільного життя. Не оминули вони й Львівський політехнічний інститут. На установчій конференції його співробітників та студентів був прийнятий новий Статут навчального закладу, який 5 грудня 1990 р. реєструється у Міністерстві освіти УРСР. У ньому було зазначено, що Львівський політехнічний інститут є державним вищим навчальним і науковим закладом, одним із центрів інженерної освіти, науки та культури України.

Ю. Рудавський, професор, ректор 1991–2007 р.

На підставі Статуту 27 лютого 1991 р. конференція інституту вперше за останнє півстоліття демократичним шляхом обрала ректора. Ним став завідувач кафедри вищої математики, виходець із львівської школи статистичної фізики академіка І. Р. Юхновського, доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Кирилович Рудавський (1947–2007). Під його керівництвом в інституті відбулося відродження національної вищої школи.

Було сформовано новий ректорат та інші органи колективного врядування інституту, розроблено нову концепцію викладання гуманітарних та суспільно-політичних дисциплін, розгорнуто нормотворчу діяльність. Найважливіші ділянки роботи очолили проректори: В. М. Стряпан, С. А. Воронов, В. А. Павлиш, П. П. Костробій, С. В. Жерновий, Ю. М. Рашкевич, М. Й. Павликевич, І. Є. Лопатинський, Є. П. Пістун, В. В. Козик, А. Ф. Барвінський. Деканами факультетів стали: електроенергетичного — Г. М. Лисяк; електромеханічного — О. Ю. Лозинський, радіотехнічного — І. М. Прудиус; автоматики — до 1992 р. М. Г. Ковальчук, а з 1993 р. В. Б. Дудикевич; електрофізики — З. Ю. Готра; механіко-машинобудівного — В. М. Палаш; механіко-технологічного — З. А. Стоцько; інженерно-будівельного — М. І. Стасюк; архітектурного — Б. С. Черкес; теплотехнічного — З. М. Теплюх, геодезичного — до 1993 р. М. І. Кравцов, а з 1993 р. П. М. Зазуляк; хіміко-технологічного — Й. Й. Ятчишин; технології органічних речовин — В. В. Гуменецький; інженерно-економічного — до 1995 р. С. В. Паранчук, а з 1995 р. О. Є. Кузьмін; вечірнього — Ю. Г. Гаршнєв; заочного — В. М. Винник. Деканат з роботи з іноземними студентами очолює В. Ю. Гнип’юк.

Почав функціонувати Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки керівних працівників і спеціалістів народного господарства (директор А. Ф. Барвінський). Створено Інститут гуманітарної освіти (директор Л. Є. Дещинський), що об’єднує 5 кафедр: історії України, науки і техніки; філософії та культурології; соціології та політології; української мови; іноземних мов.

Значну культурну роботу проводило інститутське об’єднання «Просвіта» на чолі з Х. В. Бурштинською.

У 1991–1992 н. р. на 16 факультетах ЛПІ навчалися близько 16 тис. студентів, навчальний процес із 50 спеціальностей здійснювали 76 кафедр, на яких працювало 1597 викладачів, з них — 105 докторів і 1004 кандидати наук.

Почалася перебудова навчального процесу для забезпечення сучасної високопрофесійної підготовки фахівців. З метою інтеграції в європейську систему освіти в інституті в 1992 р. вперше в Україні було запроваджено ступеневу систему підготовку фахівців. Розроблено принципово нові освітньо-професійні програми та навчальні плани підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів за взірцями кращих університетів світу технічного спрямування, а також концепції гуманітарної та фундаментальної підготовки.

Рота почесної варти
Розроблено нову концепцію підготовки фахівців для потреб Збройних сил України, що передбачало вивчення фундаментальних, гуманітарних та загальнотехнічних дисциплін за такими самими навчальними програмами, як і для цивільних студентів. На підставі цієї концепції за постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 створено Відділення військової підготовки Львівської політехніки.

З лютого 1992 р. інститут був переведений на п’ятиденний тиждень аудиторних занять для студентів стаціонарної форми навчання. Створено факультети комп’ютерної техніки та інформаційних технологій (декан — М. В. Лобур), прикладної математики (декан — М. І. Худий) та факультет довузівської підготовки (декан — Р. Я. Лівша), основним завданням якого є забезпечення якісної підготовки молоді до вступу в інститут. Відроджено Першу академічну гімназію при Львівській політехніці (директор В. Л. Старчевський).

У вищому навчальному закладі традиційно розвивалися фундаментальні дослідження в галузі фізики, електротехніки, радіотехніки, електроніки, приладобудування, електромеханіки, будівництва, архітектури, механіки, хімії та хімічних технологій, геодезії та математичних наук. У підрозділах Науково-дослідної частини (НДЧ) провадять наукові дослідження. НДЧ об’єднує науково-дослідний і конструкторський інститут електронно-вимірювальної техніки (НДКІ ЕЛВІТ), спеціальне конструкторське бюро електромеханічних систем (СКБ ЕМС), два науково-дослідних відділи радіотехнічних систем і напівпровідникових сенсорів, 12 галузевих і 69 науково-дослідних лабораторій.

Науковці Львівської політехніки здобувають широке визнання: 25 учених обрано дійсними членами галузевих академій наук України, 57 стають членами експертних рад Міносвіти України; 11 — членами експертних рад ВАК України. Створено 5 спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій за 13 спеціальностями ВАК та 12 рад із захисту кандидатських дисертацій за 28 спеціальностями ВАК, що охоплюють 84 відсотки інженерних спеціальностей.

Упродовж 1991–1999 рр. почесні звання заслужених діячів науки та техніки України присуджують одинадцяти вченим: Ф. Є. Клименку — д. т. н., професору (1991 р.); Є. М. Мокрому — д. х. н., професору (1992 р.); З. Ю. Готрі — д. т. н., професору (1992 р.); С. А. Воронову — д. х. н., професору (1994 р.); К. М. Русинко — д. т. н., професору (1994 р.); Й. М. Петровичу — д. е. н., професору (1994 р.); В. Т. Яворському — д. х. н., професору (1994 р.); Ю. К. Рудавському — д. ф.-м. н., професору (1995 р.); А. Л. Островському — д. т. н., професору (1995 р.); Ю. К. Руданському — д. ф-м. н., професору (1997 р.); Л. Є. Дещинському — д. і. н., професору (1998 р.) Почесне звання «Заслужений винахідник України» отримує В. Б. Дудикевич — д. т. н., професор (1994 р.), а «Заслужений діяч народної освіти України» А. М. Рудницький — д. арх. н., професор (1994 р.) та О. Є. Кузьмін — д. е. н., професор (1999 р.).

Було створено 10 навчально-науково-виробничих комплексів з технікумами, училищами, підприємствами, установами та організаціями Західної України. Запроваджено системну підготовку фахівців за інтегрованими навчальними планами.

Налагоджено міжнародні зв’язки. Укладаються комплексні угоди про співпрацю з вищими навчальними закладами Польщі (Жешувська та Шльонська політехніки), Англії (Ковентрі), США (технічні вищі навчальні заклади у штатах Нью-Джерсі та Вірджінії), Німеччини (технічна школа Цвіккау). Упорядковано відносини з технічними вищими навчальними закладами Варшави, Кракова, Вроцлава (Польща), Ільменау (Німеччина), Монреаля, Ватерлоо (Канада), Ніша (Югославія), фірмами з Канади, Німеччини, Болгарії, Польщі та інших країн. У рамках реалізації цих угод упродовж 1991 та середини 1992 р. за кордоном побувало 235 співробітників інституту та понад 70 осіб відвідали Львівську політехніку в складі делегацій і груп. Налагоджено підготовку іноземних студентів на комерційній основі.

Львівську політехніку приймають до складу Альянсу університетів за демократію, який об’єднує 69 вищих шкіл США,Центральної та Східної Європи.

У березні 1993 р. на конференції студентів інституту створено органи студентського самоврядування — Колегію студентів інституту, факультетів та студентські ради гуртожитків. Головою Колегії студентів інституту обирають заступника голови студентського профкому О. Жука.

З метою організації взаємозв’язків із підприємствами, створення умов для інтеграції навчання, науки та виробництва та допомоги випускникам у працевлаштуванні вперше в Україні серед технічних вищих навчальних закладів у квітні 1993 р. в інституті організовують відділ працевлаштування (начальник — О. І. Логуш).

У середині 1993 р. Львівська політехніка на підставі рішень Міжгалузевої акредитаційної комісії від 17 червня 1993 р. та колегії Міністерства освіти України від 23 червня 1993 р. № 13/2 отримує найвищий — четвертий рівень акредитації, а згідно з наказом Міносвіти № 318 від 26 серпня 1993 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України за № 646 від 13 серпня 1993 р. на базі Львівського політехнічного інституту створено Державний університет «Львівська політехніка».

Використані джерела

Презентаційне видання «Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави» (ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008). ISBN 978-966-1581-02-8

Музей історії Львівської політехніки. Нарис-путівник. /За науковою редакцією Анни Кос. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005.