Історія кафедри хімічної технології переробки нафти та газу

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Версія від 15:46, 15 січня 2020, створена Тарас (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Історія кафедри хімічної технології переробки нафти та газу розпочалася значно раніше 1924 року, який вважають роком заснування кафедри. У далекому ХІХ сторіччі постановою цісаря Австро-Угорської імперії від 18 червня 1871 р. у Технічній Академії м. Львова (тепер Національний університет «Львівська політехніка») були відкриті три нові кафедри, серед них і хімічної технології. Оскільки вузької спеціалізації хіміків тоді не було, то на кафедрі з серпня 1880 р. почали читати лекційний курс (частина І на 3-му році навчання) «Технологія палива і матеріалів для освітлення» (професор Ю. Брюль, завідувач кафедри).

У 1885 р. керівником кафедри хімічної технології був призначений професор Б. Павлевський, який у 1883–1891 рр. водночас очолював станцію дослідження нафти. У цей період вийшли друком три його праці з нафтової технології:

  1. Способи оцінки якості нафти — 1884 р., Львів.
  2. Земний віск і його розчини — 1887 р., Варшава. 50 с.
  3. Технологія нафти і земного воску — 1891 р., Львів. 304 с.

У 1886 р. при Політехнічній школі була організована експериментальна лабораторія для нафтової промисловості. У 1891 р. її очолив Роман Залозецький — славетний український науковець, роботи якого в галузі переробки нафти широко відомі світовій науковій громадськості.

На науково-дослідній станції Р. Залозецький проводив дослідження на замовлення державних установ і приватних підприємств та за власною ініціативою. Вчений вивчав хімічний склад і властивості нафти, вдосконалював методи її дослідження, застосовував отримані результати для дослідження складу нафти в інших галузях нафтової науки, зокрема в нафтовій геології. Більшість результатів його досліджень застосовувалися в промисловості, за що вчений отримав три конкурсні нагороди, а саме: в галузі знебарвлення озокериту; використання відпрацьованої сульфатної кислоти (кислого гудрону), а також за новий спосіб виготовлення нафтових лаків.

Р. Залозецький першим ідентифікував ізопарафінові вуглеводні у складі високомолекулярних вуглеводнів нафти і озокериту. Він виправив помилкове твердження проф. Павлевського щодо оптичної неактивності прикарпатських нафт. У 1907 р. Залозецький разом з Клярфельдом довели, що всі прикарпатські нафти є оптично активними, що мало велике практичне значення для вивчення їх походження. Одночасно Р. Залозецький був редактором технічного часопису «Nafta». Він надрукував понад 40 наукових праць, більшість з яких написані німецькою і польською мовами. Глибокі знання і велика працездатність вченого захоплювали молодь, його лекції відвідували не лише студенти нафтопереробного спрямування, а й інші майбутні хіміки-технологи. Працював професор Р. Залозецький у Львівській політехніці до початку Першої світової війни. Напередодні війни він опрацював деталь­ну програму спеціальності «Технологія нафти», планувалася організація нової кафедри, проте війна призупинила ці починання.

Започатковані проф. Залозецьким наукові дослідження продовжували і розвивали наступні покоління вчених. Проблематика його наукових досліджень стосувалася таких напрямків:

  1. Дослідження складу нафти. Професор Р. Залозецький досліджував склад прикарпатської нафти і озокериту. Ці дослідження продовжив професор С. Пілят, який вивчав будову нафтенових кислот. Надалі роботи із дослідження складу озокериту і його нафтенових кислот продовжили професор С. Попов і асистент Є. Рибко.
  2. Дослідження процесу розділення нафтових фракцій. Цей процес Р. Залозецький уважно вивчав ще у 1900 р. Особливо це стосувалося розділення екстракцією. Ці ідеї розвинув Тадей Кучинський у 1923 р. Саме він запропонував під час очищення нафтових фракцій використовувати замість сульфатної кислоти фенол. У 1920 р. Клінг запатентував метод деасфальтизації стисненим газом. Ці дослідження надалі продовжували С. Пілят зі співробітниками.
  3. Очищення нафтопродуктів за допомогою адсорбентів. Р. Залозецький вивчив велику кількість речовин, які б могли застосовуватись для очищення нафтопродуктів, зокрема і силікагель, ним була розроблена методика оксидаційної регенерації силікагелю.
  4. Дослідження кислих гудронів та їх використання. Розпочав ці дослідження Р. Залозецький. Дослідження кислих гудронів посідало важливе місце зокрема в роботах Станіслава Пілята і Ярослава Середи.

Отже, починаючи з 1904 р. Станіслав Пілят почав працювати за напрямками проф. Залозецького, зокрема вивчав процес окиснення нафтенових вуглеводнів та досліджував ароматичні вуглеводні нафти.

Доктор Станіслав Пілят постійно займався створенням технологій, проектуванням і реалізацією проектів нафтової дистиляції, процесами очищення стічних вод нафтопереробки, руйнуванням водно-нафтових емульсій та безпосередньо керував нафтопереробкою.

Доктор Станіслав Тадеушович Пілят, за національністю поляк, народився у 1881 р. у Львові в родині професора Львівського університету.

Закінчив львівську гімназію, потім навчався в політехнічних інститутах у Львові і Шарлоттенбургу (Німеччина) і в університетах у Варбургу і Лейпцигу. В останньому захистив дисертацію на тему «Über Intramolekulare Veränderungen bei der Cyanursäure und ihren Salzen» і отримав науковий ступінь доктора.

З 1904 р. працює в нафтовій промисловості, спочатку на експериментальній станції Галицького магазинерного товариства для нафтових продуктів у Бориславі, а потім у фірмі «Давід Фанто і К» на нафто-рафінувальному заводі в Пардубіце (Чехія). У 1906–1908 рр. — спершу хімік, а потім технічний керівник на перегонно-рафінувальному заводі «В. Сталярскі і К» у Кросно. У 1908–1909 рр. на заводі «Вега» в Плоєшті (Румунія) завідує відділом машинних олив. На цьому ж заводі керує будівництвом і пуском першої на той час високовакуумної установки для перегонки нафти. У 1909 р. бере участь у будівництві Державної фабрики мінеральних олив «Polmin» у м. Дрогобичі, на якій згодом стає головним інженером. На початку 1919 р. доктор С. Пілят призначений технічним керівником заводів, що належали «Галицькому Карпатському нафтовому товариству», а після об’єднання його з Акціонерним товариством «Домброва» залишається технічним директором всіх заводів цієї промислової групи.

З 1922 р. без відриву від праці в промисловості С. Пілят почав читати лекції з технології переробки нафти та природного газу (земного газу) на хімічному факультеті Львівської політехніки, і першого вересня 1924 р. був призначений професором кафедри технології нафти і газу земного. У тому ж 1924 р. Сенат Львівської політехніки призначив його завідувачем новоствореної кафедри технології нафти і земних газів.

Основний науковий напрям кафедри в ті роки зберігся з часів проф. Романа Залозецького, натомість більше уваги приділяється фундаментальним науковим дослідженням з вагомим значенням для промисловості. У нафтопереробній промисловості 20–30-х років використовували переважно хімічні методи очищення, за яких утворюються відпадки виробництва у вигляді лужних солей, кислих сполук нафти і насамперед у значних кількостях так звані кислі гудрони (70–80 % сірчана кислота, ароматичні сульфокислоти і нейтральні нафтові фракції).

У 1925 р. з Празького технічного університету на навчання на кафедру технології нафти і газу переводиться Я. Середа, який успішно закінчує її у 1927 р. Ярослав Середа, навчаючись у Львівській політехніці, проявив неабиякі здібності у науковій і дослідницькій роботі. Проф. Пілят залишає його на посаді ад’юнкта кафедри і доручає Я. Середі наукову роботу в напрямку утилізації кислих гудронів. Цей напрямок так захопив Я. Середу, що став для нього провідним науковим зацікавленням на все життя. Він проводив роботи з аналізу кислого гудрону, його розділення і використання. У 30-ті роки С. Пілят і Я. Середа одержали низку патентів (англійський, французький, польський) на перероблення і аналіз кислих гудронів. У 1932–1934 рр. наукові дослідження кафедри були спрямовані на розроблення процесів отримання із сульфокислот кислих гудронів поверхнево-активних речовин, флотореагентів, емульгаторів. Асистент кафедри Єва Нейман досліджувала фармакологічні властивості кислих гудронів, які згодом застосували у фармації.

Другим напрямком діяльності кафедри, започаткованим ще Романом Залозецьким, було дослідження складу нафти і окремих фракцій та їх фізико-хімічні властивості. Зокрема С. Пілят вивчав будову і способи вилучення фенолів із бориславських нафт та встановив, що у продуктах першої перегонки нафти водночас з фенолом у малих кількостях зустрічаються крезоли і ксилоли. Також він довів, що у твердих парафінах наявні алкілциклічні вуглеводні.

Третій напрямок — перероблення ненасичених вуглеводневих газів і легких бензинових фракцій сульфатно-кислотним методом з метою отримання вуглеводнів і вищих спиртів.

Четвертий напрямок — гідрогенізаційні процеси, спрямовані головним чином на гідрокрекінг. Згодом вивчається дія водню на окремі групи компонентів нафти без каталізатора і за його присутності.

Крім вищеподаних напрямів, на кафедрі досліджували:

  • гідрування нафтових залишків;
  • кристалічну будову нафтенів;
  • окиснення парафінів;
  • технологію окиснення газоліну і сажі;
  • нафтенові кислоти.

У 1939–1941 рр. кафедра, яку очолював проф. С. Пілят, співпрацювала з Академією наук у Києві та Інститутом нафти в Москві.

Війна Німеччини з СРСР припинила діяльність Львівської політехніки. 4 липня 1941 р. професор С. Пілят був розстріляний.

З 29 серпня 1944 р. відновлена діяльність Львівського політехнічного інституту. Директором ЛПІ призначений С.М. Ямпольський. Кафедра технології нафти і газу земного (ТНГ) входить разом з 7-ма іншими кафедрами до складу хіміко-технологічного факультету.

Багаторічні наукові традиції, закладені на хімічному факультеті Львівської політехніки у ХІХ ст., а з 1924 р. продовжені науковцями під орудою проф. С. Пілята, значною мірою були втрачені, а вчені фізично знищені в роки війни.

Тому Наркомат нафтової промисловості СРСР скерував на завідування кафедрою Попова Сергія Миколайовича, кандидата хімічних наук, доцента, який у 1925 р. закінчив Державний Азербайджанський університет. Завідувачем кафедри ХТНГ С.М. Попов працював до серпня 1958 р. Водночас він був заступником директора Львівського політехнічного інституту в наукових справах (1950–1956 рр.). Звання професора здобув у 1956 р. На кафедрі займався дослідженням складу нафти й озокериту Борислава. Написав підручник «Химия нефти» (Львів, 1960).

Разом з С М. Поповим на кафедру скерували Строма Давида Афанасійовича, ст. викладача, який у 1927 р. закінчив хімічний факультет Московського інституту народного господарства ім. П’ятакова. Д.А. Стром займався очищенням нафтопродуктів, технологіями зневоднення і знесолювання нафти, її складом. З його науковою діяльністю пов’язаний винахід широко відомого колись деемульгатора «НЧК». У 1949 р. захистив кандидатську дисертацію. Написав монографію «Очистка сернистых бензинов от сероводородной и меркаптановой серы» (М.: Гостехиздат, 1947). Виконував обов’язки завідувача кафедри ТНГ з 1949 до 1952 рр. на період відрядження С. М. Попова до Китаю.

2 жовтня 1944 р. в ЛПІ відкритий новий — нафтовий факультет з 8-ма кафедрами, серед яких і кафедра ТНГ.

5 червня 1947 р. відбулося об’єднання двох факультетів — харчового і хіміко-технологічного під назвою хіміко-технологічний факультет (ХТФ). До складу факультету ввійшли 7 кафедр, серед яких кафедра «Технологія переробки нафти та газу».

Наказом № 977 МО СРСР від 13 червня 1951 р. нафтовий факультет розділений на три. Спеціалістів готували за такими спеціальностями:

Гірничо-промисловий:

  • Розробка нафтових і газових родовищ.
  • Машини і устаткування нафтових і газових родовищ.

Нафтовий:

  • Технологія переробки нафти та газу
  • Економіка і організація нафтових і газових промислів.

Геолого-розвідний:

  • Геологія і розвідка нафтових і газових родовищ.
  • Геофізичні методи розвідки нафтових і газових родовищ.

До складу нафтового факультету з 1 квітня 1952 р. передали кафедру органічної хімії.

З 25 вересня 1953 р. директором ЛПІ став доцент Максимович Микола Григорович.

Наказом ЛПІ за № 364 від 5 жовтня 1954 р. на 1954/55 н. р. затверджено такі кафедри нафтового факультету:

  1. Технологія переробки нафти та газу (земного).
  2. Економіка і організація нафтових і хімічних виробництв.
  3. Економіка, облік, статистика.
  1. Органічна хімія.

За наказом МВО УРСР № 59 від 19 лютого 1959 р. факультети знову реорганізовані у нафтовий факультет з підготовкою інженерів за такими спеціальностями:

  1. Геологія і розвідка нафтових і газових родовищ.
  2. Розробка нафтових і газових свердловин.
  3. Машини і устаткування нафтових і газових промислів.
  4. Геофізичні методи розвідки корисних копалин.
  5. Технологія переробки нафти і газу.

9 листопада 1962 р. з нагоди 300-річчя м. Станіслав перейменоване на Івано-Франківськ. З метою покращання підготовки спеціалістів для роботи у нафтовій промисловості і наближенні навчання до виробничої бази за наказом МВ і ССО УРСР № 465 від 24 серпня 1963 р. нафтовий факультет зі Львова переведений у філіал ЛПІ до Івано-Франківська, а 2 січня 1967 р. на базі філіалу ЛПІ організований Івано-Франківський інститут нафти і газу.

26 червня 1963 р. першим ректором ЛПІ став к. т. н., доцент Григорій Іванович Денисенко. 20 січня 1964 р. затверджений устав ЛПІ, згідно з яким ЛПІ підготовляє інженерів на денному відділенні за спеціальністю 0801 — Технологія нафти та газу.

Кафедра хімічної технології нафти та газу входить до складу хіміко-технологічного факультету. Весь період існування кафедри з 1924 до 1964 р. вона знаходилась на вул. Професорській, 1 у корпусі XIV (тепер Інститут інженерної механіки та транспорту). У 1963/64 н. р. кафедра переселяється в нове приміщення проблемного корпусу VІІІ на пл. Святого Юра, 3/4.

6 листопада 1967 р. за наказом № 648 МВ і ССО УРСР хіміко-технологічний факультет розділяють на два — ХТФ і ФТОР. До складу факультету технології органічних речовин входять 5 кафедр:

  1. Органічна хімія.
  2. Технологія основного органічного і нафтохімічного синтезу.
  3. Хімічна технологія переробки нафти та газу.
  4. Хімічна технологія біологічно-активних сполук і барвників.
  5. Фізична і колоїдна хімія.

3 вересня 1958 р. завідувач кафедри професор Попов Сергій Михайлович переходить на посаду професора загальної і спеціальної хімії Одеського інституту інженерів морського флоту. Завідувачем кафедри стає професор, доктор технічних наук Гриненко Борис Степанович.

Гриненко Б.С. у 1931 р. закінчив нафтопромисловий факультет Грозненського нафтового інституту. Закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію в 1937 р. у Ленінградському науково-дослідному інституті комунального господарства на тему «Отримання водню шляхом крекінгу метанових газів у газогенераторах». З 1937 р. працював у Ленінграді в Експертному бюро винаходів Наркомвугілля. Під час війни воював на Ленінградському фронті, де займав посаду начальника постачання паливно-мастильних матеріалів. У 1944 р. демобілізувався і був скерований на роботу в Грозненський науково-дослідний інститут.

У 1945 р. Б.С. Гриненка перевели на нафтовий факультет Львівського політехнічного інституту, де впродовж 15 років він працював доцентом кафедри експлуатації нафтових і газових родовищ. Займався науково-дослідною роботою у галузі хімічного перетворення газів, внаслідок чого розробив новий метод окиснювального піролізу метану для одержання ацетилену і в 1957 р. на цю тему захистив докторську дисертацію. Ця тематика — високотемпературний розклад вуглеводнів — була однією з провідних у науково-дослідному напрямку кафедри ХТНГ. Результати наукових досліджень були узагальнені в кандидатській дисертації «Виробництво ацетилену окиснювальним піролізом метану», яку захистив А.М. Зелізний у 1956 р., та в монографії «Производство ацетилена из природных газов», опублікованій у 1963 р.

Основні напрямки наукових досліджень кафедри цього періоду були:

  • Вивчення теоретичних засад розділення багатокомпонентних нафтових систем за допомогою екстракції й адсорбції.
  • Проблеми заміни рослинних і тваринних жирів на СЖК і розділення їх за допомогою адсорбентів.
  • Дослідження і розробка основ технологічних методів розділення вуглеводневих сумішей за допомогою адсорбентів.
  • Вивчення комплексної хімічної переробки високомолекулярних сполук нафти хлоруванням та амінуванням, а також їх окиснення в дисперсних системах.
  • Вивчення реагентів для флотаційного збагачення вугілля.

До 1974 р. кафедра називалася «Технологія нафти і газу». Саме цього року її об’єднали з кафедрою технології основного органічного та нафтохімічного синтезу в профілюючу кафедру «Технологія нафти та нафтохімічного синтезу» (ТННС) під керівництвом проф. Б.С. Гриненка. Штат кафедри налічував 13 штатних одиниць.

15 вересня 1980 р. Б.С. Гриненко перейшов на посаду професора кафедри, і за конкурсом завідувачем кафедри став доктор хімічних наук, професор, академік АН УРСР Роман Володимирович Кучер. На той час він мав у доробку понад 270 наукових праць, 11 авторських свідоцтв, 3 монографії, підготував 44 кандидати наук і був науковим консультантом у 2 докторантів.

З таким науковим багажем у Львівському політехнічному інституті почав працювати перший академік — надзвичайно скромний і дружелюбно налаштований науковець, педагог. Коли на Раді ЛПІ його запитали щодо методів керівництва, то відповідь була такою: «Я прийшов на кафедру, аби допомагати її співробітникам, а не заважати і не нав’язувати їм своєї волі».

На кафедрі Р.В. Кучер проводився так, що кожен зі співробітників відчував його зацікавленість до себе і до своєї праці.

Кафедра ТННС стала кращою в інституті, а факультет ФТОР — кращим серед факультетів. Збільшилась кількість наукових публікацій, активніше почала працювати Спеціалізована рада зі захисту дисертацій, не стало проблем з опонентами і провідними організаціями, на кафедрі розпочали стажування науковці з інших ВНЗ України. Кафедра створила декілька навчально-виробничих комплексів, зокрема з Рівненським «Азотом», Калуським «Хлорвінілом», Дрогобицьким НПЗ. Повністю вирішена проблема виробничого навчання і практик для студентів двох спеціальностей.

Кафедра мала детальну інформацію щодо проведення в колишньому СРСР наукових і науково-технічних конференцій, міжнародних симпозіумів, наукових семінарів, і співробітники кафедри брали в них активну участь. Відбувалися ці заходи у Баку, Новосибірську, Ташкенті, Москві, Мінську, Тобольську, Томську, Тюмені, Києві, Ленінграді, Донецьку тощо.

Завідувач кафедри Р. Кучер не припиняє контактів з науковцями Донецька, в якому працював до приїзду у Львів. Під час завідування кафедрою за його керівництвом захищені 6 кандидатських дисертацій.

Часто відвідував лекції колег, висловлював своє бачення викладання. Розширилася тематика наукових семінарів і, звичайно, їх кількість. Так, у 1980/81 н. р. відбулося 16, а 1981/82 — 14 наукових семінарів за такою тематикою:

  • Дослідження взаємодії дикарбонових кислот з SOCl2.
  • Деалкілування алкілнафталінів без вводу водню ззовні.
  • Синтез і дослідження ацеталів фурфуролу як селективних розчинників ароматичних вуглеводнів.
  • Окиснення альдегідів під впливом ультразвуку.
  • Окиснення парафіну у водно-лужному середовищі.
  • Вплив добавок на каталітичні властивості ТеМоОх каталізаторів в реакції окиснення ізобутилену.
  • Парофазне гетерогенне каталітичне окиснення ненасичених альдегідів.
  • Розробка методу видобування 1,3-пропансультону.
  • Синтез похідних α-алкілакрилових кислот.
  • Виділення водорозчинних ненасичених кислот з продуктів окиснення вуглеводнів.
  • Одержання інгібіторів корозії з екстрактів оливних фракцій нафти.
  • Дослідження деяких питань кінетики і механізму окиснення пропілену й ізобутилену на оксидних каталізаторах системи Ме-ТеМоОх.
  • Сумісна екстракція ароматичних вуглеводнів і селективне очищення олив.
  • Вплив реакційного середовища на окиснення альдегідів.
  • Рідкофазне окиснення альдегідів у присутності солей церію.
  • Синтез амідів акрилових кислот та їх похідних. Тощо.

У 1981 р. співробітники кафедри опублікували 39 статей у наукових журналах, 26 тез доповідей на наукових конференціях, одержали 7 авторських свідоцтв на винаходи; у 1982 р.: статей — 68; тез — 19; свідоцтв — 19 і 3 закордонні патенти.

Зросли обсяги госпдоговірної тематики, яку виконували у двох науково-дослідних лабораторіях: НДЛ-12 (1981 р. — 81300 крб.; 1982 — 124400 крб.) та НДЛ-37 (1981 — 166300 крб.; 1982 — 88800 крб.).

Наукові досліджування виконували для таких організацій і установ:

  • Склозавод, Калінінська обл.
  • Бориславський ДНДІХлорпроект.
  • Дослідний завод ВНДІПКНафтохім, м. Дрогобич.
  • НДІ «Полімер», м. Дзержинськ.
  • ОНПО «Пластомер», м. Ленінград.
  • АН Литовської РСР.
  • Калуське ВО «Хлорвініл».
  • АН СРСР.

Академік Р. Кучер читає курси «Теорія технологічних процесів» і «Кінетика хімічних процесів», які слухає переповнена аудиторія студентів і співробітників. До нього горнуться студенти, запрошують на «круглі столи», студентські вечори, в гуртожиток, і академік ніколи їм не відмовляє. Під його керівництвом студенти двічі проходили практику на підприємствах НДР (Мерзебург, Льойн).

У листопаді 1982 р. академіка Р. Кучера переводять директором інституту хімії корисних копалин АН УРСР.

У 1983 р. на основі кафедри «Технологія нафти та нафтохімічного синтезу» знову організовані кафедри «Хімічна технологія переробки нафти і газу» та «Технологія основного органічного та нафтохімічного синтезу».

Завідувачем кафедри ХТНГ обраний професор, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член НТШ Василь Устинович Шевчук.

В. Шевчук закінчив з відзнакою нафтовий факультет ЛПІ в 1952 р., після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації у 1958 р. йому присвоєний вчений ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю «Хімія нафти». У 1974 р. захистив докторську дисертацію, і в 1977 р. йому присвоєне вчене звання професора.

В. Шевчук — висококваліфікований спеціаліст у галузі хімічної переробки нафти та газу, при якому сформувався новий напрямок науково-дослідної діяльності роботи кафедри, а саме: каталітичне перетворення вуглеводневих газів з метою одержання ароматичних вуглеводнів. Він розробив теоретичні засади каталітичних процесів одержання ненасичених і ароматичних вуглеводнів з газів різного походження (природного, супутнього нафтового, нафто-заводських і газів коксування вугілля і сланців).

Окрім згаданого наукового напряму, на кафедрі значно поглибились і попередні наукові напрями, а саме: використання нафтових залишків; екстракційні процеси в нафтопереробці; синтез поверхнево-активних сполук і використання їх для збагачення вугілля; знесірчення вугілля оксидаційним способом.

У травні 1994 р. завідувачем кафедри хімічної технології переробки нафти та газу за конкурсом обрано Михайла Миколайовича Братичака.

М. Братичак у 1980 р. захистив кандидатську дисертацію і отримав диплом кандидата наук за спеціальністю «Хімія високомолекулярних сполук». Докторську дисертацію «Синтез, властивості і застосування олігомерів і аліфатичних азодинітрильних сполук з пероксидними групами» він захистив у 1990 р. за двома спеціальностями: «Органічна хімія» і «Хімія високомолекулярних сполук». У 1993 р. отримав атестат професора.

Як керівник кафедри М. Братичак приклав багато зусиль для того, аби кафедра хімічної технології переробки нафти та газу стала відомою не лише в Україні, а й у всьому світі. Співробітники кафедри беруть активну участь у міжнародних конгресах, конференціях і симпозіумах. Проходять наукові стажування в університетах США, Франції, Німеччині, Бразилії, Польщі (проф. М. Братичак, проф. П. Топільницький, доц. О. Шищак, проф. С. Пиш’єв), публікують наукові праці у закордонних журналах.

Під орудою проф. М. Братичака працівники кафедри провели дув'ять міжнародних конференцій під назвою «Поступ в нафтогазопереробній та нафтохімічній промисловості» (1994, 1998, 1999, 2004, 2007, 2009 рр.), участь у яких брали представники з понад 10 країн світу.

Сьогодні головним науковим напрямом роботи кафедри є розроблення наукових засад одержання високооктанових компонентів моторних палив, поверхнево-активних речовин, смол, мономерів і допоміжних матеріалів з нафтової та газової сировини. Крім цього ведуться роботи із знесірчення вугілля та підвищення його якості та виходу на флотаційних установках.

Кафедра ХТНГ проводила підготовку інженерів за спеціальністю 0801 — хімічна технологія переробки нафти і газу. З 1988 р. через укрупнення спеціальностей готує інженерів за спеціальністю 25.04 — технологія палива та вуглецевих матеріалів зі спеціалізацією: 25.04.01 — технологія нафти і природних газів; 25.04.05 — використання палив, олив, мастил і спецрідин. З 1997 р. кафедра здійснює багаторівневу підготовку: на бакалаврському рівні за напрямком 0916 — хімічна технологія; на фаховому рівні за спеціальністю 7.0916.04 — хімічна технологія палива та вуглецевих матеріалів; на маґістерському рівні за спеціальністю 8.0916.04 — хімічна технологія палива та вуглецевих матеріалів.

Перший повоєнний випуск фахівців за напрямом кафедри відбувся у 1949 р.

З 1960 р. кафедра проводить підготовку фахівців і для зарубіжних країн: Алжиру, Тунісу, Нігерії, Судану, Ємену, Афганістану, Ірану, Іраку, Лівану, Еквадору, Болівії, Колумбії, В’єтнаму, Пакистану, Індії, Індонезії, Греції, Чехії, Словаччини тощо. Загальний випуск становить понад 360 осіб.

Для навчального процесу на кафедрі обладнаний комп’ютерний клас з під’єднанням до Інтернету, де студенти можуть користуватися найновішими науковими досягненнями хімічних технологій.

Зусиллями колективу кафедри студенти V курсу можуть про;ходити виробничу і переддипломну практику на НПЗ України і у м. Плоцьку (Польща).

При кафедрі проводиться підготовка кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру, де навчаються громадяни України та зарубіжних країн.