Львівська політехніка

Матеріал з Electronic Encyclopedia of Lviv Polytechnic
Перейти до: навігація, пошук
Львівська політехніка
Дата заснування 1921 р.
Дата ліквідації 1939 р.
Причина ліквідації Реорганізація
Попередник Вища політехнічна школа
Наступник Львівський політехнічний інститут

Львівська політехніка (1919–1939 рр.)

У листопаді 1919 р. до Політехнічної школи була приєднана Рільнича академія в Дублянах і Вища школа лісництва в м. Львові. З приєднаних закладів утворили рільничо-лісовий факультет. У 1921 р. з метою підготовки вчителів математики, фізики й хімії й рисунку для середніх загальноосвітніх і спеціальних шкіл відкрили загальний факультет.

Політехнічна школа отримала новий статус вищого технічного навчального закладу. Її Статут, схвалений загальними зборами професорів, був прийнятий 20 червня 1920 р. У ньому було передбачено господарське та адміністративне самоврядування. Керівними органами самоврядування стали: загальні збори професорів; сенат (організований зі старших професорів); ради факультетів. Ректора обирали на один навчальний рік, виконавчим органом при ректорові став сенат, до складу якого входили секретаріат, квестура (фінансовий відділ), інтендатура (управління будинками).

13 січня 1921 р. Політехнічна школа була переіменовано на Львівську політехніку.

Механічна лабораторія.
Арх. В. Мінкевич


У ній діяли шість факультетів. Факультет сухопутної та водної інженерії мав три відділи (сухопутний, водний, геодезичний) та 19 кафедр, окрім того — обладнані астрономічну та метеорологічну обсерваторії із сейсмографічною станцією, музей геології та мінералогії. Архітектурний факультет складався з двох відділів (художній і конструкційний) та 8 кафедр, з лабораторіями — фотографічною та моделювання. Хімічний факультет налічував 10 кафедр, у його складі також була лабораторія з проблем технології калійної солі, фізична лабораторія, керамічна експериментальна станція. Механічний факультет мав 3 відділи — машинобудівний, електротехнічний, нафтовий — та 19 кафедр, тут працювали радіотехнічна й аеродинамічна лабораторії, музей машинобудування. Рільничо-лісовий факультет налічував 18 кафедр. Загальний факультет (діяв упродовж 1921–1933 рр.) складався з математичної, фізико-хімічної та групи креслення.

Науково-технічна бібліотека.
Арх. Т. Обмінський

Саме в 1930-ті роки у Львівській політехніці сформувалась одна з найбільших в Європі науково-технічних бібліотек, що мала статус федеральної (в 1938 р. її фонд становив понад 88 тисяч примірників).

Львівська політехніка відіграла значну роль у становленні та розвитку авіаційної науки й техніки. Наукова рада механічного відділу прийняла рішення про створення в 1928 р. авіаційного факультету. Планувалося збудувати при доцентурі аеродинаміки лабораторію. За сприяння Міністерства протиповітряної оборони в 1927–1930 рр. зведено та обладнано будинок між головним та хімічним корпусами (нині — корпус №12), де розташовувалася аеродинамічна труба та аеродинамічна вага на шість складових сил — технічне диво на той час. Унікальною спорудою в аеродинамічній лабораторії був гідроканал для фотографування вихрових потоків при вдосконаленні аеродинамічних форм літальних апаратів. У 1930–1931 н. р. відбулися перші практичні заняття студентів. Керівником лабораторії став Зігмунд Фукс, який очолював цей заклад до 1939 р.

Львів став джерелом кваліфікованих кадрів. Політиками національного масштабу було чимало львів’ян, серед них — професори Львівської політехніки Казімєж Бартель, який у 1926– 1930 рр. тричі був прем’єр-міністром Польщі, а Ігнаци Мосціцький упродовж 1926–1939 рр.— президентом цієї держави.

У зв’язку з розширенням навчального закладу, утворенням нових кафедр у 30-ті роки помітно зросла чисельність професорсько-викладацького складу Львівської політехніки, що мало позитивний вплив на якість підготовки інженерних кадрів, збільшення кількості науковців. Так, протягом 1919–1930 рр. 39 інженерів Львівської політехніки одержали ступені доктора технічних наук, за особливі заслуги в науці присвоєно почесні титули доктор Honoris Causa варшавському архітекторові Ю. Дзєконському, професорам Львівської політехніки К.Скібінському, І. Мосціцькому, Т. Фідлеру, професору Варшавської політехніки С. Белжецькому, професорові П. Сежурне (Париж), маршалу Франції Ф. Фошу, інженерам Р. Інгардену, Ф. Кухаржевському, Р. Моджаєвському (США), польському сенатору А. Кендзьору. У 1931–1939 рр. ці титули було надано Н. Хандсону, К. Бартелю, З. Раушеру, Т. Стриєнському.

Кількість студентів, які навчалися у Львівській політехніці, зросла від 1285 осіб у 1919–1920 н. р. до 3606 осіб — у 1938–1939 н. р. На водному й шляховому відділах навчалися упродовж 4,5 років, на всіх інших — 4 роки. За правилами, затвердженими польським міністерством освіти, студенти складали курсові й два державні іспити — загальний і дипломний. Для вступників проводились конкурсні іспити.

Львівська політехніка була польською державною вищою школою, де в 30-х роках лише п’ять відсотків українських абітурієнтів згідно з Numerus Klausus могли претендувати на здобуття вищої освіти. У 1920 р. за ініціативи членів Наукового товариства ім. Шевченка та за підтримки Митрополита Андрея Шептицького при Львівському таємному університеті організували однорічні політехнічні курси. На їх основі в березні 1922 р. було створено Українську вищу політехнічну (таємну) школу з факультетами: загально-будівельним, машинобудівним і лісоагрономічним. Згодом відкрили хімічний та мистецький. Очолював таємну Львівську політехніку ректор Віктор Лучків. У навчальному процесі використовувались програми Гданської та Празької політехнік і Пшібрамської гірничої академії в Чехословаччині. Таємна політехніка перестала існувати у 1925 році.

Розвиток Політехніки вимагав розширення навчальних площ. Так у 1925–1927 рр. згідно з проектом професора кафедри монументальної архітектури Вітольда Мінкевича (1880–1961) у формах «класицистичного модерну» був збудований Лабораторний корпус механічного факультету (вул. Устияновича). Впродовж 1928–1929 рр. проведено модернізацію головного корпусу: змонтовано систему центрального опалення, а біля головних сходів встановлено ліфти. Завідувач кафедри загального будівництва професор Тадеуш Обмінський (1874–1932) створив проект політехнічної бібліотеки, що постала протягом 1929–1932 років на вул. Нікоровича (Професорській). У 1928 р. Львівській політехніці передали приміщення колишньої жіночої в’язниці при костелі св. Марії Магдалини (нині тут корпуси № 14 та № 15 корпуси), а в 1929 р. — будинок ІV гімназії (нині — корпус № 11); у 1930 р. — аеродинамічну лабораторію, збудовану коштом Ліги повітряної й протигазової оборони (нині — корпус № 12).

У середині 1939 року розроблявся проект студентського містечка, реалізації якого перешкодила війна.

Наукові здобутки

Завдяки ученим, які збагатили світову науку новими відкриттями, у міжвоєнний період Львівська політехніка зміцнила свої позиції як центру інтелектуального життя й наукової думки європейського рівня.

Львів мав давні традиції в розвитку математичних знань. Найздібнішим представником львівської математичної школи вважається Стефан Банах (1892–1945). Цей обдарований математик, не маючи вищої освіти, розв’язав декілька складних математичних задач й одразу став доктором наук, а згодом — професором Політехніки. Учений дав початок функціональному аналізу, показавши, що поняття інтегралу можна поширити на всі функції. Йому належала першість у побудові теорії операцій.

Добрими результатами відзначилися здобутки політехніків у фізичних науках. Визнання в науковому світі здобули роботи професора Войцеха Рубіновича (1889—1974). Він одним із перших застосував метод перетворень Фур’є до вивчення фізичних процесів на атомарному рівні. Наслідком цього стали дві фізичні теорії: багатопольного випромінювання й граничної хвилі, завдяки яким Рубінович здобув світову славу. Станіслав Улям (1909–1984) став співвинахідником водневої бомби. Учень Т. Годлевського професор фізики Т. Малярський працював у галузі колоїдної фізики, досліджуючи електропровідність і електрокінетичний потенціал. Професор Ч. Речинський є співавтором винаходу кварцової лампи.

Хімічна наука була представлена традиційними дослідженнями в галузі переробки нафти. Отримані результати реалізувалися на виробництві. Цю тематику розробляли Станіслав Пілят та його учні, а Едвард Сухарда продовжував попередні дослідження анілінових барвників. Професор Політехніки Ігнаци Мосціцький (1867–1946) здобув визнання як розробник технології виробництва азотної кислоти з повітря за допомогою електричного розряду.

Дослідження Карпат і Поділля, зокрема вивчення нафтових та мінеральних родовищ провадили В. Тейсейр і Юліан Токарський (1883–1961). Останній створив Мінералогічний інститут і започаткував школу з вивчення покладів мінеральної сировини на Прикарпатті, підготував перший польський підручник з петрографії. Завдяки діяльності професора К. Бартеля (1882–1941) кафедра нарисної геометрії здобула світове визнання.

Технічні науки спирались на здобутки математики, фізики, хімії. Відбувся помітний поступ у розвитку науково-технічних напрямів, започаткованих у попередній період. Учень М. Туллє професор Стефан Брила (1886–1943) досяг значних результатів, вивчаючи міцність та витривалість зварювальних конструкцій. Професор Станіслав Анчиц здійснював успішні дослідження з технології металів. Розпочалася ґрунтовна робота в галузі електротехніки. Нею займалися професори В. Круковський, С. Фризе, Г. Сокольницький. Над удосконаленням двигунів внутрішнього згорання працювали Л. Еберман, В. Борович, парових турбін — С. Лукасевич. Відомий геодезист Каспер Вайгель (1880–1941) першим виконав геодезичні виміри методом фотограмметрії й став організатором державної геодезичної служби.

Плідно працював у гідробудуванні професор Максиміліан Матакєвич, який вивів формулу для середньої швидкості плинності води у природних і штучних руслах. Доктор Антоні Ломніцький проводив наукові дослідження в галузі теорії ймовірності й математичної статики, а його колега — доктор математики В. Стожек займався теорією гармонійних функцій.

Кращі будівлі міжвоєнного періоду були пов’язані з іменами професорів архітектурного факультету — Тадеуша Обмінського, Вітольда Мінкевича, Владислава Клімчака (1878–1929), Владислава Садловського (1869–1940).

Серед видатних політехніків, які згодом працювали у радянські часи, — професор енергетики Габріель Сокольницький (1877–1975), професор архітектури Іван Багенський (1883–1967), творець наукової школи проектування залізобетонних конструкцій Адам Курилло (1889–1980).

Використані джерела

Презентаційне видання «Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави» (ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008). ISBN 978-966-1581-02-8

Музей історії Львівської політехніки. Нарис-путівник. /За науковою редакцією Анни Кос. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005.

Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти
Шаблони